Крим: Гра в Піддавки?

Tempora mutantur et nos mutamur in illis, – казали латиняни. – Час змінюється і ми змінюємося з ним. Хто б наважився заперечити проти тої істини! Але ж спробуйте заперечити й те, що інертність, консерватизм, притаманні більшості в будь-якому суспільстві, часто приводять до того, що суспільство починає відставати від плину часу. Іноді відставання те призводить аж до катастрофічних наслідків. Особливо ж, коли шахраї, що пролізли до влади, усіма засобами намагаються законсервувати своє панівне становище, щосили опираючись змінам. До чого те приводить, можемо бачити на прикладі Північної Кореї, Куби, Московії… На жаль, не є виключенням і Україна.
Посили до совєцького минулого, апеляція до його позитивних досягнень, як от відсутність безробіття, соціальна захищеність, були повною мірою використані мафіозним конгломератом учорашньої комуністичної партноменклатури та бандитів задля досягнення їх власних планів. В той час як насєлєніє, пускаючи слину, споживало відверту ідеологічну джинсу на кшталт «Свинарки і пастуха» чи «Трьох товаріщей» (на Сумщині цей напівзотлілий ідеологічний мотлох регулярно згодовують глядачу ще й сьогодні), хрещені батьки мафії енергійно розпайовували між собою країну. Власне, процес триває й досі, попри прихід у парламент кількох десятків адекватних депутатів, попри заміну у законодавчій та виконавчій владі певної кількості публічних осіб мафії – наперсточників, які стали аж надто токсичними для суспільства. Рейдерство пашинського, його ж корупційні схеми в Мінооборонпромі, зокрема, просування завідомо гіршої системи з’язку у війська, що відбувається наразі, бурбаківське вирізання карпатського лісу, аваківські рюкзаки, виведення мільйонів з воюючої країни у офшори, паразитуваня на контрабанді вугілля, бурштину. А що вже казати про відверту колаборацію моєї влади з Кремлем! Рік ганебної торгівлі з владою окупованого Криму, поставки товарів окупантам на Донеччину та Луганщину – і те й інше ледве вдалося спинити відчайдушними зусиллями громадськості.
Неймовірно, але все те відбувається в часі війни, під акомпонемент псевдопатріотичного лементу на всіх рівнях. Та чи довго так може тривати? Чи довго ще «маленький українець», як його, з подачі Віктора Андрійовича, величають і сьогоднішні владці, буде купуватись на ту облуду? Чи довго ще він буде вірити, що порізані на металобрухт фабрики-заводи, розбиті вщент дороги, обвалена гривня – то все виключно підступи Кремля?
Безперечно, політика Московії щодо України від самого початку осягнення Незалежності була спрямована на невипущення її зі своєї імперської орбіти. Та чи мала б вона успіх, якби українська влада з перших днів самостійності займалась не злочинним дерибаном своєї країни, не знищенням її економічного, військового, наукового, освітнього, культурного потенціалу, не удавленням української мови в Україні, а навпаки – будівництвом нової, успішної на світовій арені, комфортної для власних громадян держави? Чи наважився б Кремль на агресію, якби перед ним лежала не поруйнована країна з напівзнищеним військом, з невдоволеним антинародною політикою влади, штучно розділеним на західняків і східняків, на україномовних і московомовних населенням, а економічно успішна, інтегрована в європейські та світові структури держава з потужним військом? Напевно, що ні. Як не зважується він нападати на Фінляндію, Польщу чи Німеччину.
Писав і пишу ще раз: попри всі зовнішні фактори – потопи, посухи, імперську захланність сусідів, причина наших проблем в нас самих. Толерування вочевидь злодійської влади, продавання своїх електоральних голосів за іудині срібняки, за обіцянки відстоювати «язык», комуністичне «завтра», вічну дружбу з Москвою, не могло не привести нас до сьогоднішньої нашої біди.
Майже тотальна відсутність мудрих, прозорливих державників в українській владі (за виключенням декількох постатей, здебільш ідеалістичного характеру), привела до того, що нація, ще просякнута задушливою пліснявою комуністичної ідеології, уплутана в липке павутиння тоталітарного світосприйняття, не отримала нового, привабливого орієнтиру – отої української ідеї, про яку стільки говорено. Ключовим тут є слово «привабливого», бо насправді, ідеї висувались, але жодна з них не була спроможною об’єднати все суспільство. На моє глибоке переконання, лише гранично зрозуміла, близька, а відтак і сприйнятна кожним окремим індивідом, деідеологізована мета, суть якої процвітання і успіх – як кожного з нас, так і нації в цілому – могла об’єднати нас ще в 90-х. А активні порухи на шляху до її втілення, зримі результати зусиль, які кожен відчув би на собі, були б ефективніші за будь-яку агітацію, найкращим стимулом продовжувати той рух. На жаль, могутній потенціал цієї ідеї для повернення гідності нації, для відродження та інтенсивного розвитку Краю, не те що не був усвідомлений нашою-ненашою владою – він просто не був цікавий для неї, як не є цікавим і сьогодні.
Все сказане вище дуже показово прослідковується на прикладі Криму. Тоді, в 1991 році, багатонаціональний Крим, де етнічних українців було трохи менше чверті від усього населення, хоч і з мінімальною перевагою (54% «за»), все ж висловився за незалежність України. Не помилюсь, коли скажу, що таке рішення було результатом не стільки якихось особливих патріотичних почуттів, але прагматичним розрахунком на те, що не тягнучи за собою дірявого союзного воза, Україна зможе швидкими темпами вийти в ряд найуспішніших країн світу.
Не сталося. Натомість отримали дерибан, бандитський переділ власності, чиновничу захланність, байдужість держави до потреб народу. Чи ж дивно, що райдужні сподівання кримчан швидко змінилися на гірке розчарування, перетворились, за інтенсивного сприяння Кремля, на глухе невдоволення? Нікчемні спроби українських владців загальмувати швидко наростаюче відчуження шляхом поступок політичних (збереження на півострові, усупереч Конституції України, московської бази Чорноморського флоту, утворення, знову ж таки усупереч Конституції, безпрецедентної територіальної автономії у складі унітарної держави), поступок у сфері освіти, культури (лише 7 шкіл з українською мовою навчання з 588), разом з фактичною здачею мідійного простору (єдина повнометражна україномовна газета та кілька годин на тиждень на місцевому телебаченні) лише прискорили його.
Гнітюча картина, чи не так? Але ж саме такими були наші кримські реалії. Саме тому, звинувачуючи кримчан в тому, що вони, замість піти в партизани, піддалися окупації (а дехто ще й вітав прихід «русского мира» на кримську землю), треба брати й на себе велику частину відповідальності і за окупацію, і за війну на сході. Адже владу, яка перманентно здавала нас упродовж всіх років Незалежності, приводили аж ніяк не вони одні. Усвідомлення цього очевидного факту є дуже важливим, бо й сьогоднішня, постмайданна влада діє в тому ж ключі. Шокуюча здача без найменшого опору цілого півострова – з флотом, військом, силовими структурами, з усіма мешканцями, безпрецедентна, упродовж цілого року, підтримка окупаційної влади харчовими та промисловими товарами – назвати все те інакше, ніж зрадою та колаборацією, чи й можливо!
Але, може, моя влада отямилась, усвідомила свої помилки і робить все, аби виправити їх? Може займається не піаром на знесенні ідолів комуняцької епохи, не перейменуванням вулиць, а базовими реформами в сфері економіки? Може, зробивши висновки з уроків українського лінгвоциду, повертає українській мові належне їй місце в освіті, в державі в цілому? Може вже склала плани повернення втрачених територій? Може – лячно й спитати – вже й діє в цьому напрямку? Не дуже схоже, кажете…
Справді, важко повірити в те, коли бачиш, як поперед кремлівських спецслужб наші «патріоти» зробили все, аби в Криму припинила діяльність ота сама – єдина україномовна газета «Кримська світлиця». Що то – звичайна чиновнича вузьколобість, чи таки щось гірше? Неодноразові брехливі оголошення про припинення її виходу, залюбки підхоплені деякими ЗМІ, в їх числі «Крим.Реаліями», лжа про те, що редакція переїхала до Києва, а в Криму залишились якісь підозрілі неадеквати (насправді, переїхала лише пані коректор), звільнення головного редактора та трьох інших членів кримської редакції, невиплата зарплати при розрахунку (за півроку та за рік) принаймні двом членам редакції, створення в Києві незареєстрованого клона газети, який попри комічні успіхи в сенсі передплати (трохи більше 200 екземплярів на всю Україну) перебрав на себе «Світличчине» фінансування… Що тут ще додати? Хіба лиш те, що справжня «Кримська світлиця», якій цьогоріч має виповнитись чверть століття, не втратила свого читача. На офіційний сайт газети заходять до трьох тисяч відвідувачів. Це не так багато, звісно, в часі, коли Крим намагаються тихо замовчати, але це дуже важливо, принаймні, для кримських українців, в сенсі донесення нашого, кримського погляду на світ, найперше, на події в Криму та в Україні.
Доля «КС», попри всю її показовість, далеко не єдине, що виявляє справжнє ставлення вже сьогоденної влади до свого народу. Переведення кримчан, в тому числі й тих, хто перебрався на материк, в нерезиденти, блокування їх карткових рахунків, позбавлення виборчого права, драконівські закони, за якими з окупованої території дозволено вивезти лиш те, що можна винести в руках, аж ніяк не додають патріотичних почуттів. Випадок, що стався наприкінці цієї зими, коли українська прикордонна охорона не випустила з півострова труну з покійником, який заповів поховати себе в Україні, звісно, шокує, але набагато гіршим, як на мене, було ганебне зволікання влади минулоріч з наданням приміщення для студентів Таврійського національного університету ім. Вернадського, які виявили бажання навчатися в цьому навчальному закладі не в анексованому Криму, а саме на українській території.
Ще одну ганебну сторінку, якою українська влада, попри патріотичне словоблуддя, намагається викреслити з України окуповані території, вписав прем’єр-міністр Гройсман. Восьмого червня минулого року – рівно рік тому – він затвердив постанову № 365, якою приєднав пенсії ТПО (тимчасово переміщених осіб) до інших видів соціальної допомоги, прив’язавши все те до обов’язкового перебування такої особи на підконтрольній території не менше тридцяти днів за кожні три місяці та зобов’язавши Державну прикордонну охорону негайно повідомляти спеціально створеним комісіям при УСЗН (управління соціального захисту (!!!) населення) про виїзд такої особи за межі України, неважливо при тому, перетинає вона межу з окупованою територією Криму, Донбасу, чи з якоюсь європейською країною. На підставі такого повідомлення комісія негайно припиняє нарахування пенсійних виплат такому любителю мандрів з правом відновлення їх не раніше ніж за півроку, після відповідної заяви. Більше того, вирішивши, певно, поставити рекорд з попрання всього, чого лише можна – законів, Конституції, Загальної декларації прав людини, цією ж постановою пан Гройсман зобов’язує вищезгадані комісії, а також СБУ, МВС, ДФС, УСЗН, Ощадбанк пильно відслідковувати місцеперебування такої особи, перевіряти, чи справді вона мешкає за вказаною адресою, складати протоколи її матеріального стану, вимагати, наче від особи умовно-достроково звільненої з місць увязнення, явки на принизливу ідентифікацію. Саме таке «запрошення» на початку цього тижня отримав автор цих рядків. Ось його текст, поданий в оригінальному вигляді: «Z metou prohodzennya identyfikatsii vidpovidno do postanovy Kabinetu Ministriv 637 prosumo Vas zvernutysya do viddilennya Оschadbanku protyagom 2 misyatsiv. Info 0800210800».
– Неймовірно! – скаже мій читач.
– Неймовірно, – погоджусь я. Адже під дію цієї постанови потрапили тисячі, чи навіть десятки тисяч українських пенсіонерів, які з тих чи інших поважних причин не можуть виїхати з окупованих територій. І якщо Крим, з його пріоритетами для Кремля, тут не показовий, то для пенсіонерів з окупованих районів Донеччини, Луганщини ця постанова стала справжнім лихом. Страждання, голод і навіть голодна смерть – ось наслідки введення її в дію. Саме про це говорили промовці на парламентських слуханнях на темат пенсійної реформи, які відбулися позавчора, зокрема, Ірина Пасіка. Послухавши її трихвилинну сповідь, чиє серце не стиснеться! http://www.nrcu.gov.ua/schedule/play-archive.html?periodItemID=1661182 (28:30-31:00 хв.)
Найбільш вражаючим при тому є навіть не те, що посаду прем’єр-міністра отримують люди, які мають, м’яко кажучи, дуже туманні уявлення про людські права, про діючі закони, а те, що український уряд в цілому намагається зробити вигляд, що не розуміє абсурдності, незаконності приєднання пенсійних виплат до інших видів соціальної допомоги. Але ж за своєю природою пенсія є нічим іншим, як – висловлюючись пташиною мовою юристів – набутим правом! По суті, це кошти, які я відкладав собі на старість упродовж свого активного життя. Це також кошти, які, згідно укладеної між нами соціальної угоди, відраховували мої роботодавці, зокрема, держава Україна. Безпідставно, більш того – незаконно позбавляючи мене цієї мізерної, насправді, суми, пан Гройсман не лише вчиняє акт ганебного грабунку, ставить під великий сумнів легітимність влади, яка з легкістю порушує базові соціальні угоди, але – що значно небезпечніше – свідомо чи несвідомо руйнує підвалини держави.
На цьому сюрреальному фоні країна-агресор виглядає ледь не янголом. Досить сказати, що упродовж 2015-2016 років Чорноморським відділенням УПФ РФ мені було надіслано п’ять запрошень прийти та оформити пенсію, розмір якої, до слова, в перерахунку уп’ятеро більший ніж та, яку призначила мені моя держава.
Як би хотілося помилятися, але сьогоднішня політика української влади щодо Криму (Донбасу) надто нагадує таку собі гру в піддавки, коли здавши кримчан (донбасян) загарбнику, наша влада, замість виконання елементарних зобов’язань перед тими, хто попри все вважає себе українськими громадянами, із завзяттям, гідним кращого застосування, гарячково плодить постанови, перетворюючи їх то на нерезидентів, то на громадян другого чи третього гатунку, підштовхуючи тим самим в розкриті обійми Кремля. Ключове питання тут – робиться те з дурної голови чи з великого розуму?

Advertisements

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

w

З’єднання з %s

поетичні та прозові твори автора,

%d блогерам подобається це: