Крим: Стережися Байдужих

© Валентин Бут, стаття для  Кримської Світлиці

Nie bój się wrogów –
w najgorszym razie mogą Cię zabić.
Nie bój się przyjaciół –
w najgorszym razie mogą Cię zdradzić.
Strzeż się obojętnych –
nie zabijają i nie zdradzają, ale za ich milczącą zgodą,
mord i zdrada istnieją na świecie

Події, що відбуваються сьогодні в Криму, не можуть не турбувати. Обшуки помешкань, затримання, арешти, засудження, етапування українських громадян в буцегарні і колонії Московії — від самого початку окупації все те триває до сьогодні і кінця тому свавіллю не видно. За інформацією Кримської Правозахисної Групи ( Crimean Human Rights Group ), на цей час в СІзо та колоніях перебувають 50 кримських політв’язнів. Щонайменше 11 засуджених перебувають під домашнім арештом чи на підписці про невиїзд, в той час як стосовно них ведеться “слідство”. Також, є принаймні ще 11 засуджених, вироки яких не пов’язані з ув’язненням, а чи їх було звільнено в результаті політичних механізмів. І це лише орієнтовні дані.
Намагаючись представити чинене нею свавілля за боротьбу з тероризмом та екстремізмом, найбільший і, безперечно, найнебезпечніший терорист світу, Московія, насправді вчиняє те задля залякування незгодних з окупацією кримчан, задля створення в свідомості решти відчуття перебування в обложеній фортеці. І тут вже не до білих рукавичок.
Так, завдяки регулярним повідомленням адвоката Миколи Полозова ми могли бачити брудну гру московської Феміди у процесі пана Ахтема Чийгоза. Завдяки адвокатам Марку Фейгіну та Емілю Курбедінову ми знаємо, як “чесно”, використовуючи кишенькового «експерта», вона судила Миколу Семену та Ільмі Умерова. Та, окрім «невинного» підігрування стороні звинувачення, московське кривосуддя не гребувало і відверто підлими прийомами. Скажімо, такими, як намагання вивести з процесу незалежних адвокатів. Про те добре знає пан Полозов, якого пробували допитувати в справі його підзахисного Ільмі Умерова.
Щось подібне відбувається сьогодні стосовно адвокатеси пана Володимира Балуха Ольги Дінзе, яку намагаються вивести з процесу шляхом дискваліфікації за нібито спробу виносу колись із в’язниці “Лефортово” якогось зошитка.
Справа пана Балуха є дуже показовою. Звичайного сільського дядька, фермера, звинувачено в екстремізмі. В чому ж виявився той екстремізм? Може, він скидав бомби на голови жінок і дітей степової Серебрянки, як те робить Кремль в Сирії? Може, готувався втрутитися у президентську виборчу кампанію в Московії? Ні? Схоже, вся його вина лише в тому, що не забув ні про те, до якого роду належить, ні громадянином якої держави є. Адже все, що має проти нього каральна машина Московії, то табличка з написом «вулиця Небесної Сотні», прибита до фронтону будинку, в якому мешкав, та піднятий над ним жовто-блакитний прапор. Формально, проте, звинувачення висунуте за нібито знайдені на горищі того будинку дев’яносто набоїв та кількох тротилових брусків. Але ж той «вбивчий» компромат кульгає на всі чотири ноги. Найперше, «знахідку» виявив такий собі пан Євген Бобров, поліцай, який при проведенні того обшуку (відбувався за відсутності господаря) не мав жодного визначеного процесуального статусу, взагалі на той момент перебував поза службою. Ні на набоях, ні на вибухівці не виявлено відбитків пальців ані пана Володимира, ані його близьких. Зате достеменно встановлено, що вся та амуніція походить… з Барнаула, що на Алтаї. Проте слідство всі ді дивні неспівпадіння анітрохи не бентежать. І не лише слідство. Роздольненський суд, попри очевидну абсурдність звинувачення, попри явну підтасовку «доказів», «зібраних» з численними порушеннями закону, власне, – назвемо речі своїми іменами – підкинутими до помешкання звинувачуваного, приймає все те за чисту монету, безсоромно демонструючи тим самим свою заангажованість, керованість, фактично стає на бік звинувачення.
Наприкінці минулого тижня, а саме 16 листопада, відбулося чергове засідання в цій абсолютно надуманій, яскраво політичній справі. Цього разу замість одіозної судді Роздольненського суду пані Бедрицької, якій через відверту її упередженість та порушення закону захист пригрозив кримінальною відповідальністю, справу розглядала пані Тадєєва. А проте ж та заміна ніяк не вплинула на визначену наперед тенденційність процесу: суддя, подавши спершу надію на винесення рішення про тримання в’язня під домашнім арештом (до 75-річної матері пана Володимира було послано адвоката за доказами її майнових прав на будинок та згоду на перебування там її сина під домашнім арештом), зрештою, продовжила термін його триманння під вартою у СІзо.
Того ж самого дня, 16 листопада, до п’яти років позбавлення волі, з відбуванням покарання у колонії посиленого режиму, було засуджено пана Дмитра Штиблікова, звинуваченого в шпигунстві на користь України. Автор не має доступу до матеріалів цієї справи, але аналізуючи загальну ситуацію, знаючи, як незугарно фабрикується справа так званої «групи диверсантів Панова», можна з певністю стверджувати, що вся та «укрівська шпигунсько-диверсійна мережа» існує лише в запалених мізках гебешників і призначення її – утворення в свідомості кримчан стійкого асоціювання України з образом підступного всюдисущого ворога.
Найогидніше в усьому тому є те, що всі “процеси”, починаючи з судилища над п.п. Сенцовим, Кольченком, Костенком, закінчуючи справою севастопольця Ігоря Мовенка та справами цілої групи кримських мусульман (Хізб-ут-Тахрір), які “шиються” цими днями, є нічим іншим, як судовим фарсом, який до правосуддя не має жодного стосунку.
Поліцейський режим, яким є путінська Московія, «відпрацьовує» Крим звичним для себе способом, з одного боку намагаючись залякати, змусити відмовитись навіть від спроб будь-якої непокори, тим більше, спротиву тих, кого він вважає здатним на таке, а з іншого – подібними своїми діями створити нестерпні умови для існування всім, хто не сприймає його, змусити їх або ж покоритися, або втікати геть на материк.
Не дивно, що кримці, як найбільш організована група населення, одними з перших потрапили під «роздачу» і саме на них концентруються основні зусилля московських спецслужб. А проте ж репресії, як ми бачимо, стосуються не одних лише к‘иримлар, не одних лише етнічних українців. Доказом того є і засудження Олега Сєнцова та Дмитра Штиблікова, і півторарічне утримання в СІзо Євгена Панова.
Дивна річ, але «ощасливлений» Крим, Крим, який, на запевнення московської пропаганди, так гаряче бажав воз’єднання з матінкою-Расєєю, завдає сьогодні стільки клопоту нащадкам Залізного Фелікса. І справа ж тут навіть не в призначених гебешниками «шпигунах-диверсантах» чи у фейковій загрозі від нечисленної і за українських часів кримської Хізб-ут-Тахрір, яка у жодному екстремізмі поміченою ніколи не була. Справа значно серйозніша, адже невдоволених перемінами виявилось аж надто багато.
Це спершу втроє вищі пенсії, вищі зарплати бюджетників виглядали виграшно на фоні ще українських цін, штучно утримуваних упродовж цілого року завдяки колабораціоністському рішенню сірих кардиналів Банкової про ВЕЗ «Крим», протягнутого через український парламент. Коли ж ціни зрівнялися не лише з середньо-московитськими, а часто і з московськими, коли прем’єр ДАМ сказав: «не дам», пояснивши, що коштів немає (https://www.youtube.com/watch?v=0XjLSdqUpx8), прийшло перше розчарування. Потім виявилось, що Крим не підпадає під програму індексації пенсій, адже з пропагандистських міркувань в 2014 році їх встановлювали вищими, аніж загалом по Московії.
А що вже казати про порядки в «родной гавани»! Вони аж ніяк не нагадували ті, до яких звикли за часів «безжалісної» бандерівщини. Для когось великим сюрпризом стало те, що довгожданна влада на найменший вияв незгоди реагує як бугай на червону ганчірку. Причому, стосується те не лише опонентів режиму, але й палких його прихильників. Втирання шмарклів бутафорним «казачкам» в травні 2016 року не залишило в тому жодних сумнівів (https://www.youtube.com/watch?v=gdMIeM5EeFU ). Після того настала черга знесенню лавок, бутіків, цілих торгових рядів, ринків (https://www.youtube.com/watch?v=tILhQFqWmX8 https://www.youtube.com/watch?v=eX5CBgVf8bs) та експропріації виданих за фашисто-бандерівщини земельних ділянок (https://www.youtube.com/watch?v=gNZEUJAiVqA https://www.youtube.com/watch?v=Sa9FsiuLme0).
Дуже скоро стало ясно, що й умови ведення підприємницької діяльності в новоявленому отєчєствє незрівнянно гірші навіть від тої недосконалості, з якою боролися за України.
Для Криму, який не є промисловим регіоном, де відсоток самозайнятого населення був досить значним за рахунок туристичного бізнесу та невеликих приватних сільськогосподарських підприємств, то був важкий удар. Потік туристів, який до окупації щороку стабільно наростав, раптом всяк. Обіцяного припливу спраглого за кримським сонцем відпочивальника з неосяжної Московії, не кажучи вже про екзотичних італійців, німців та французів, не сталося. Навпаки, настав час відпливу. І то такого великого, що власники приватних пансіонатиків, які понаростали за України, як гриби після дощу, масово почали вивішувати на їх стінах оголошення про продаж. І справа тут, зрозуміло ж, не у відсутності сакральної Скрєпи через Керченську протоку. Ціни, запропоновані цьогоріч значно привабливішими в плані сервісу турецькими курортами, засвідчили те з усією очевидністю.
Те саме і зі звиклим до дармової дніпровської води сільським господарством півострова, яке переживає сьогодні не найкращі свої часи. Намагання вирішити проблему за рахунок підземних вод є дуже сумнівним, більш того — авантюрним. Адже Крим вже мав свого часу такий досвід. І досі, як нагадування про те, на полях можна бачити Т-подібні сталеві роздатки затампонованих скважин. Тоді, не дослідивши того, що об’єми підземних запасів прісної води є обмеженими, багато полів було засолено, бо слідом за прісною, яка швидко вичерпалася, насоси залили поля сумішшю прісної та солоної води, яка підступала з моря. Чи пам’ятають про те сьогоднішні кримські “іригатори”?
А тут, до всіх тих проблем, ще й санкції, ігнорувати які, попри гомеричний сміх фартових «іскандерів», ну, ніяк не виходить. Їх дію відчуває на собі кожен кримчанин, особливо ж, якщо він, попри все, ще й утримує свій бізнес на плаву. Воно й не дивно. Якщо до окупації на півострові діяли тридцять сім українських банків з тисячею двомастами відділень, то в травні 2014-го всі вони, окрім питомо кримських ЧБРР та Морського, залишили Крим. Разом з ними, не довіряючи “іскандерам”, не бажаючи підпасти під санкції, пішли філії московських ВТБ, Альфа-Банку та Сбербанку. Відтак, нині на півострові працюють лише чотирнадцять банків. Причому, всі вони, без всякого виключення, є дрібними провінційними банками, а про один навіть подейкують як про такий, що має досить темну історію, капітали сумнівного походження. Зрозуміло, що жодні Візи та Мастеркарди, до яких так звикли кримчани, з якими так впевнено почувалися відпочивальники, туристи з різних країн, в тих банках не обслуговуються. Є, щоправда, певний московський сурогат, але він ще більше підкреслює обмеженість, убогість колись таких зручних і доступних послуг. Як те надовго? Попри бравурні спічі записних пропагандистів, ось бачення голови комітету Держдуми по фінансовому ринку пана Анатолія Аксакова: “Я не думаю, що найближчим часом Сбербанк, ВТБ сюди прийдуть. Перспективи поки немає, оскільки наші найбільші банки є транснаціональними. Ми повинні враховувати проблеми, пов’язані з міжнародними розрахунками, з проведенням транзакцій через міжнародні рахунки, з виходом на біржу, в інші країни. На жаль, більшість міжнародних транскордонних розрахунків – 80% – проводиться в доларах. Транзакції проходять через американські рахунки. І якщо ми свої банки відітнемо від потоку цих операцій, значить, і країна буде програвати. Тому відмахнутися просто так від санкцій і американських рішень ми не можемо” (http://crimea.ria.ru/radio/20171108/1112638648.html). Такої ж думки практично всі фахівці фінансової сфери. Вони не бачать тут жодних перспектив аж до зняття санкцій. Як відомо, санкції проти Московії були введені невдовзі після анексії Криму у 2014 році. США, Канада, ряд європейських та азійських країн ввели обмеження щодо декого з фізичних осіб, деяких банків і компаній, тож стосуються вони не лише банківського сектора. Пізніше ці санкції неодноразово розширювалися і продовжувалися, поширившись від окремих компаній до цілих секторів економіки. Так, на початку вересня посли Євросоюзу вчергове продовжили санкції проти російських посадовців та компаній за анексію Криму ще на півроку.
На жаль, затятість путінського режиму не дає надії на якісь позитивні зміни в цьому напрямку. Замість того, аби дослухатись до резолюції Третього комітету Сімдесят другої сесії ГА ООН “Ситуація в області прав людини в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі, Україна” (https://documents-dds-ny.un.org/doc/UNDOC/LTD/N17/356/79/pdf/N1735679.pdf?OpenElement), проголосованої на минулому тижні, Московія і далі продовжує розкручувати на півострові маховик терору. Нещодавнє викрадення співробітниками спецслужб Рената Параламова, жорстокі тортури над ним з метою визнання причетності до терористичної діяльності, вчорашні затримання активістів національного руху Бекіра Дегерменджі, Куртсеїта Абдуллаєва, Асана Чапуха, Руслана Трубача та Кязіма Аметова, обшуки в будинку ветерана кримськотатарського національного руху, 82-річної Веджіє Абла Кашка, яка від перенесеного стресу померла — все те не дає жодних підстав для зменшення тиску на Кремль.
Людині притаманне відчуття справедливості. Це відчуття належить до базових людських цінностей. Базові ж цінності, попри те, що кожен їх трактує по-своєму, не залежать ні від статі, ні від віку, ні від нації. Справжній людині притаманна ще й небайдужість до чиненої кимось несправедливості. Анексувавши Крим, розв’язавши війну, Кремль перейшов червоні лінії прийнятного. Чи відчуває те сьогоднішній Крим? Безперечно. А це означає, що жодна пропагандистська олжа, жодні засіювання страхом, жодні замовчування вчиненого злочину не здатні приховати того злочину чи змусити бачити його якось по-іншому. І те не віщує нічого доброго тим, хто намагається і далі ламати людські долі.
І тут важливо не відмовчуватись, панове, не робити вигляд, що нас те не стосується, в будь-якому разі не бути байдужими. Аж недаремно радив незабутній Бруно Ясенський: “ Не бійся ворогів — в найгіршому разі можуть тебе забити. Не бійся друзів — в найгіршому разі можуть тебе зрадити. Стережися байдужих — не вбивають і не зраджують, але за їх мовчазної згоди вбивство і зрада існують на світі”.

Валентин БУТ

Advertisements

поетичні та прозові твори автора,

%d блогерам подобається це: