Мстивість Голих Королів

999

© Валентин Бут

У світі хамів хамство – звичний тон
У світі безголосих голос – вада
Де голі королі диктують свій закон,
Де з мухи гнійної витворюється слон
Там толерантність – хамство і завада…
Та є той хлопчик, що дурний розвіє сон
Упродовж всіх років діяльності «Кримської Світлиці», її редакційна політика великою мірою була спрямована не лише на поширення класичного українського художнього слова, але й на промоцію сучасної української літератури, на відкриття нових імен. Заснований багатолітнім літературним редактором КС Данилом Кононеком дитячий літературний додаток до КС на ймення «Джерельце» майже півтора десятиліття був широко відчиненими дверима у світ української літератури для тисяч маленьких кримчан, прищеплюючи їм смак до витонченого українського слова, любов до української літератури, стимулюючи бажання самим віршувати чи писати прозові твори. Попри відверту неувагу з боку байдужої до всього окрім наживи влади, газета проводила літературні змагання, конкурси, переможці яких отримували цінні подарунки, в тому числі й такі рідкісні тоді комп’ютери.
Сьогоднішня Кримська Світлиця, попри анексію півострова Московією, попри ганебне намагання київських «патріотів» придушити її створенням однойменного київського клона, навіть у цій скруті відродила кононеківський конкурс «Ми діти твої, Україно», вивела його на всеукраїнський рівень. І сьогодні на її літературній сторінці публікують свої твори сучасні українські письменники, поети – і то, не лише з Криму – з усіх куточків Краю, незримими нитками єднаюючи підло відтятий півострів до України, зігріваючи, зцілюючи серця читачів теплом рідного слова, зачаровуючи його непроминаючою красою, даруючи надію, зміцнюючи віру і впевненість в тому, що велика нація вистоїть і в цій біді, вийде з неї оновленою, згуртованою, єдиною.
Принагідно, маленький колектив КС висловлює свою щиру вдячність кожному з наших шановних авторов, хто не зважаючи на нашу неспроможність виплачувати гонорари, все ж надсилає нам свої чарвні поезії, проникливі оповідання, розважливі статті чи поцінні мемуари. Цілком зрозуміло, що рівень творів, який публікується на наших сторінках не однаковий. Тим більш приємно відзначати зростання професійності молодих авторів, які впевнено входять у світ літератури. Ми горді за вас!
Чи треба казати, що редакторська робота з авторами є справою непростою і вельми делікатною? Іноді каменем спотикання стає невиправдане вживання якогось московізму, а то й банальна кома. На щастя рівень наших авторів дозволяє гідно оминати ті підводні камені літературного процесу. Практично всі вони з вдячністю приймають нечасте втручання редактора з метою виправлення випадково допущених описок чи дрібних помилок, дослухаються до зауважень. Але буває й по іншому. Ніколи б не згадав про те, якби мій vis-a-vis – один із запрошених до публікації авторів – не вирішив сам винести те на публіку, до того ж у викривленому світлі. А сталося це так.
Наприкінці лютого минуло року, шукаючи серед колег-поетів автора для чергової поетичної сторінки Кримської Світлиці, написав листа на сайті Клубу Поезії журналу Дніпро його власникові, пану Євгену Юхниці, запрошуючи його поділитися своїм доробком з читачами Світлички, згадавши, що перед тим бачив в Мережі фото гарно виданих книжок його поезій.
Невдовзі, а саме 1 березня 2016 року, отримав від пана Юхниці добірку поезій з біографією та фото. На жаль, після вичитування надісланого матеріалу, радість моя не те що пригасла – перетворилась на пікантну проблему. Річ в тім, що нашвидкоруч написані паном Юхницею тексти назвати поезією можна було лише маючи велику уяву.
Картав себе за те, що не поцікавився наперед тим, чим у дуже своєрідний спосіб пан Юхниця ділиться на сайті Клубу Поезії, впіймавшись натомість, на фото прегарно виданих томів, де на форзацах тьмяним золотом гордо відсвічувало його ім’я – куди тим скромним книжечкам Данила Кононенка, Ореста Корсовецького чи Івана Низового! В сотий раз нагадував собі відомий вислів Чарлза Діккенса про те, що: «there are books of which the backs and covers are by far the best parts» (найціннішими частинами деяких книжок є їх обкладинка). Але що мав робити? Заваривши кашу, не мав іншого вибору, як сьорбати її. Відписав, тож, пану Юхниці, якомога делікатніше пояснюючи причину, яка унеможливлює публікацію присланого ним матеріалу, проливши, при тому, може, аж надміру знеболюючого єлею.
Жодних намірів образити енергійну підприємливу людину, успішного бізнесмена від літератури і не лише, звісно ж, і на думці не було. Зрештою, кожен пише так як може.
Чи думав, що матиму через те якісь проблеми на сайті КП? Ну, може, й майнула якась думка, але ж, чи міг уявити, що людина, яка називає себе поетом може опуститися до дрібної, пігмейської помсти?
Але ж, сталося! В травні цього року був позбавлений доступу до своєї сторінки. Більше того, з неї безслідно зникли всі «світличні» статті, які публікував там чи не щотижня упродовж двох останніх років. Зник навіть вірш, в якому лише згадувалась (!) Кримська Світлиця. Ну, з публіцистикою ще куди не йшло – все ж клуб Поезії. Але до чого тут вірш? Може справа в політичних вподобаннях? Мимоволі пригадались призабуті вже попередження пана Юхниці часів Майдану, де він наполягав на тому щоб поети не торкалися політичної тематики. Але ж то вже пахне якщо не цензурою, то відвертим самодурством. Чомусь, критикуючи поетичний стиль модератора на Goodreads, мені навіть на думку не спадає, що та пані якось використає своє становище, аби видалити мої поезії чи заблокувати мою сторінку на тому сайті. Не траплялося за всі чотири роки нічого подібного й на сайті Authonomy.
На жаль, ні на мої приватні, ні на публічні звертання до пана Юхниці з вимогою надати доступ до моєї сторінки на сайті Клубу Поезії, аби я міг видалити її (залишатися на сайті, де з письменниками поводяться таким чином не вважаю за можливе), не отримав жодної відповіді.
Аж ось, 30 червня, на сторінці Facebook колеги Галини Литовченко, зустрічаю коментар пана Юхниці, де він, нарікаючи на те, що Бут зігнорував його поезії, в абсолютно викривленому вигляді змальовує те, якою грубою була Бутова відмова. “Відчитав, як самозванця, нахамив… Я місяць майже з людьми не розмовляв після того,” пише пан Юхниця.
Серйозне звинувачення. То, може, поглянемо на той лист-відмову (адресований, до слова, не якимось “людям”, а виключно пану Юхниці), аби розставити всі крапки над “і”, тим більше, що й сам пан Юхниця наполягає на його оприлюдненні, як і на оприлюдненні надісланих ним творів? Ось копія того злощасного листа:
3

Щодо поезій, то, як кажуть, не варто з’їдати весь горщик борщу, аби пізнати його смак. Пропоную навмання вибраний вірш з тої добірки (написаної, судячи з дат, за чотири дні), аби читач зміг сам оцінити його чесноти:
“На я́йлах, під сонцем, да обмаль вологи,
Й малюють по схилах дощі й талі води,
На чуйних посушливих луках гірських
Ростуть: і чебрець, і костриці гнучкі.
Їх сестри – ковилі, шавлії, осо́ки
Квітують й собі на вершинах високих.
І гарна прикмета, і фактик надійний,
Що Крим – кожну ве́сну, як гай, зеленіє!
…Тепло підіймається з нижніх поверхнь
Скалистої волі, що вгрілась за день.
І не замерзають ліси бука й граба…
-Та в нас і сунички, фісташки!
–От знав би.. –
Збирав й пригощав би, збирав й пригощав би…
27.02.16 р.”
Я не збираюся тут аналізувати цей твір, з одного боку, аби не травмувати діткливе серце пана Юхниці, а з іншого, аби уникнути чергових звинувачень в хамстві від цієї явно неврівноваженої “публічної людини і проукраїнського громадянина”, як він зве себе, не стягати на себе нові епітети ” на кшалт “вурки-слідчого”, “гопоти” чи чогось ще гіршого.
Панові Юхниці варто б усвідомити, що бути людиною – то не лише звучить гордо, але й зобов’язує говорити правду, якою б неприємною вона не була, не інтригувати, уникати негідних вчинків, тримати свої емоції при собі, не шукати причини власних вад в ближньому, натомість, вдосконалюватись. Дотримання цих простих правил, безсумнівно, пішло б йому на користь.
Щиро бажаю пану Юхниці успіху в літературі. Творіть і відточуйте Вашу майстерність, пане Євгене, бо ж особливість літературної праці ще і в тому, що кількість тут – ну, ніяк не переходить у якість.
Щодо “нахамив” і отих Ваших епітетів – я чекаю вибачень. Публічних.
Ще раз настійно вимагаю доступу до своєї сторінки на сайті Клубу Поезії з тим, щоб я міг скопіювати необхідні мені матеріали і видалити її.
Прошу повідомити про відкриття доступу до моєї сторінки (account 15377) на мою електронну пошту, адреса якої Вам відома, не пізніше сьомого липня цього року.

1 липня 2017 р.

 

Advertisements

поетичні та прозові твори автора,

%d блогерам подобається це: