Шашіль, як Гальмо Українського Прогресу

© Валентин Бут                                                                                                                             стаття для Кримської Світлиці                                   http://svitlytsia.crimea.ua/index.php?section=article&artID=19360

Хиталко-Гойдалко сидів на стіні,
Хиталко-Гойдалко упав уві сні;
Уся Королівська кіннота, уся Його світлості рать
Не можуть Хиталка, не можуть Гойдалка
До цілої купи зібрать.

Логіка життя полягає у змінах. Причому, у таких змінах, які є кроком уперед, порівняно зі змінами кроку попереднього. Хтось називає те еволюцією, хтось прогресом. Треба розуміти при тому, що у людському суспільстві цей невпинний поступ часом не обходиться без пригальмовувань, віражів, тяглих блукань манівцями, а то й зависань у таких собі мертвих петлях часу. Таке трапляється, скажімо, коли ніжно плекаючи застряглу у минулому свідомість жорстко переформатованого, підсліпуватого суспільства, цинічні ляльководи роками, а буває й десятиліттями водять його колами Полем Чудес в Країні самі знаєте кого..
Інтерполюючи те на сучасні українські реалії, можна припустити, що причинами того збоченння є, з одного боку, ще густі сірі випари ідейного рабства минулої епохи упереміш з рожевим туманом ідеалістичних ілюзій в головах інертної більшості, а з іншого – панічний страх перемін купки злодійкуватої шашелі, яка тільки те й уміє, що паразитувати на безволлі, та комплексах піддатливого, інертного загалу. Та якщо для перших вихід з тої мертвої петлі — порятунок, перспективи, про які лише можна мріяти, то для паразитуючих ляльководів — катастрофа. Адже не пристосовані до конкурентного середовища Великого Театру Життя, втрачають всі вигоди ситого, безтурботного існування за рахунок керованого племені довірливих, піддатливих ляльок. Не дивно, відтак, що наші ляльководи роблять все можливе, аби і надалі забезпечити status quo, а з ним і всі вигоди свого паразитування на тілі нації, яка в масі своїй, на жаль, не надто поспішає ставати громадянським супільством.
Але ж, коли очільники держави головною своєю метою бачать не плідну працю на благо суспільства, яке, власне, і винайняло їх для того, а утримання при владі за будь-яку ціну, коли наша привладна мафія ладна переступити через будь-які перепони, включно з законами і Конституцією, тоді приходить біда. Саме вузьколоба некомпетентність, помножена на безмежну зарозумілість тодішнього виконуючого обов’язки головнокомандувача, злочинне невиконання ним приписів Конституції, закону «Про оборону України», а також злочинна бездіяльность новоспечених очільників силових та безпекових відомств, зокрема, тодішнього секретаря РНБО, привели в 2014 році до деморалізації кримського угрупування ЗС, до втрати загальновійськових, військово-повітряних та військово-морських баз, до втрати майже всього військово-морського флоту, зрештою, до здачі Криму і війни на Донбасі. За такого, з дозволу сказати, світогляду про мораль навіть не йдеться. Винищення московитами наших добробатів, вояків ЗС в Іловайському котлі, вчинене фактично з відома наших найвищих владців, які в той самий час під бравурні марші влаштовували військові променади на Хрещатику, є очевидним свідченням їх геть деградованої системи цінностей. І то ж лише один приклад. А чого варте призначення на ключові пости у воюючій державі кумів, васалів та мажорів…
Результат того – безграмотний генпрокурор, який відверто гальмує розслідування злочинів, вчинених на Майдані, який замість заявленого реформування прокуратури, замість боротьби з мафією у владі, натомість, бореться з добровольцями, бо ж зупиняють прикривану тою мафією контрабанду, її ганебну торгівлю з ворогом. При тому, він всіма можливими засобами шкодить розслідуванням НАБ, САП України, як те було зі зривом операції НАБ проти корупціонерів ДМС на цьому тижні (http://www.replika.in.ua/politika/skandal-shhoyno-sitnik-z-holodnitskim-vistupili-z-prigolomshlivoyu-zayavoyu-voni-stverdzhuyut-shho/), збирає матеріали на представників громадських організацій, що не на словах, а на ділі борються з корупцією.
Результат того – нікчемний парламент, годний лише на те, аби лобіювати інтереси мафії. Пам’ятаємо – цілий комітет парламенту, а потім і сесійна зала кістьми лягли, аби не допустити розслідування і притягнення до відповідальності спійманих на гарячому парламентарів-корупціонерів?
Результат того – військовий прокурор, який замість розслідувати реальні воєнні злочини вищого керівництва держави, бездарних генералів, наслідком яких стали вже тисячі вбитих, десятки тисяч покалічених, замість того, щоб розслідувати корупційні злочини своїх прямих підлеглих, розгортає, натомість, справжнє полювання на добровольців, засаджуючи до буцегарень тих, хто своїми життями прикривав Край від навали заблукалих зелених марсіян (http://person.org.ua/atoshnik-zvernuvsya-do-ukra%D1%97nciv-sidit-i-divitsya-novini-shho-mi-pogani-shho-mi-agyenti-kryemlya-chi-shhe-kogos-sidit-v-chekajte-koli-prijdut-za-kozhnim-z-vas/ http://ukr-biz.com.ua/editor/79951/).
А про яку мораль йдеться, коли справжнім учасникам бойових дій відмовляють у видачі посвідчення УБД, в той самий час, як ними хизуються тисячі тих, хто в кращому випадку посидів день-два за десяток кілометрів від лінії фронту у штабному наметі, як ото нардеп Олексій Порошенко.
На цьому тижні відбувся суд за позовом відомої аеророзвідниці Марії Берлінської, яка на фронті з 1 вересня 2014 року. Позов був не про домагання посвідки УБД, не про пільги, належні учасникам бойових дій – лише про визнання юридичного факту участі в бойових діях. Доказів було більш ніж достатньо. Свої свідчення, в тому числі й нотаріальні, подали волонтери, бійці підрозділів, для яких виконувала аеророзвідку пані Марія, командири частин, які ту розвідку замовляли. Суд в цьому випадку не мав іншої ради, як визнати факт участі громадянки Марії Берлінської в бойових діях. Здавалося б, все добре, але тут… Ось як описує те сама пані Марія в своєму дописі у ФБ (https://www.facebook.com/masher.berlinska/posts/1933943359964181?pnref=story): «Суд все розглянув і прийняв рішення – визнати це як юридичний факт. І що ви думаєте відбулося далі? Правильно. Міністерство оборони подало апеляцію. Мовляв, нічого не знаємо, по наших наказах не проходила, значить, не було. І взагалі треба ще правоохороним органам розібратися, хто це така, намагається шахрайством собі якісь пільги отримати. Я не жартую, так і написали».
Потім, щоправда, було запрошення зустрітися від самого міністра оборони, його запевнення, що то, мовляв, «…помилка юридичного відділу», була і сама зустріч, з «легким» побутово-чиновничим хамством і поставленням хама на місце. Зрештою, здається, все стало на свої місця. У цьому випадку. Але то – Марія Берлінська: особистість, людина відома всій Україні. А скільки хлопців, які в 2014 – дехто прямо з Майдану – не чекаючи повісток з неповоротких, замшілих, корумпованих військкоматів пішли на фронт і через той свій поспіх не можуть отримати тепер ані посвідки УБД, ні навіть визнання того факту, що вони захищали Батьківщину? А скільки вдів оббивають нині пороги МО у сподіванні, що держава, за яку поклали голови батьки їх посиротілих діток, зглянеться на них?
І те відбувається в Україні. В Україні, яка нібито прагне в Європу, поділяючи усталені моральні принципи старих європейських демократій. А що ж казати про тих, кого моя люба влада кинула на ласку ворога в Криму, на Донбасі?
Четвертий рік в Криму, в окупації, продовжує виходити державницька всеукраїнська газета – громадсько-політичний, літературний тижневик «Кримська світлиця». З шостого лютого 2015 року, щоправда, лише в електронному вигляді. Але те цілком прийнятно, особливо ж для сьогоднішнього Криму, куди друкованим виданням з материка – зась. Здавалося, за таких обставин моя держава мала б бути кревно зацікавленою у збереженні патріотичного державницького видання з досвідченим редактором, усталеним колективом, з давньою, згуртованою читацькою аудиторією (за даними адміністратора сайту М. Владзімірського, наведеними на сторінці ДП Національне газетно-журнальне видавництво 15 лютого 2015 року тодішнім гендиректором паном Ратушним, на сайт «Кримської світлиці щоденно заходило близько тисячі двохсот відвідувачів (http://cultua.media/nternet-vidannja-krimska-svtlicja). В травні 2016 року лічильник сайту зафіксував тримільйонного відвідувача).
Призначення нового гендиректора – героя кримського Майдану пана Щекуна – вселяло тверді надії на те. Та не тут то було. Саме пан Щекун зробив все, аби переформатувати та знищити єдину за всі роки Незалежності україномовну газету Криму. Облудно видавши за переведення редакції газети до Києва переїзд лише однієї особи, він звільняє з роботи членів редакції, звільняє – за прогули! – багатолітнього головреда і витворює в Києві незаконного, незареєстрованого бастарда, причепивши йому Світличчине ім’я. Справжня «Кримська світлиця», між тим, залишилася в Криму не лише без фінансової підтримки (хай і жебрацьки-кволої у всі роки), але, що важливіше, без підтримки моральної. Прикметно, що намагання знищити КС відбулося за байдуже-мовчазного схвалення одного «співзасновника» і безпосередньої участі іншого, навіть не чекаючи, доки до неї доберуться путінські спецслужби. Чи думали наші «рехворматори», що назавжди вкривають себе незмивною ганьбою? Ганьба не лише у банальній зраді, за яку треба буде, рано чи пізно, давати відповідь. Ганьба ще й у тому, що звільнена півтора роки тому кримська редакція «Кримської світлиці», не отримуючи жодної копійки від держави, яку відстоює, по сьогодні продовжує безперебійно, щотижня публікувативати чергові числа КС, на відміну від київського бастарда з вкраденим у неї ім’ям (не знаємо як щодо паперового варіанту на материку зі всіма його двомастами десятьма передплатниками – до Криму нічого з того тиражу, ясна річ, не надходить), але в Мережі, на своєму сайті, та газетка з’являється украй нерегулярно. Так, двадцять чотири цьогорічні його числа були викладені в Мережу всього за три подачі – паками в березні, квітні та вересні місяці. Потім, в середині вересня, не добившись від свого покровителя – Міністерства культури – ні заявлених ним двох з половиною мільйонів гривень, ні навіть мільйона семисот тисяч, пан Щекун пригрозив ліквідувати «Кримську світлицю». Може, вже й ліквідував. Адже на сайті клона і досі все той самий 24-й випуск від 14 вересня.
На щастя, до істинної «Кримської світлиці» накази зацного пана гендиректора вже жодного стосунку не мають. «Кримська світлиця» і далі живе, гуртуючи українство Криму, борючись за українську Україну на материку, готуючи, між іншим, вже третій щорічний всеукраїнський літературний конкурс для дітей та молоді, ну й, звісно ж, висвітлюючи непрості сьогоденні реалії як Криму, так і материкової України.
А все ж сумно, що відстоюючи в цей загрозливий час свою країну, свою державу від підступного зовнішнього ворога, ми так і не зуміли згуртуватися, не усвідомлюємо, що безжальна війна проти нас іде ще й всередині самої країни і веде її, розказуючи байки про «шатунів», наша привладна мафія. Задумаймось: на четвертому році війни з Московією, після анексії Криму, після окупації семи відсотків території країни, після втрати десятків тисяч життів наших громадян, наша влада, попри весь її псевдопатріотичний лемент, в юридичній площині вперто не визнає факту агресії Московії. Більше того – до сьогодні безсоромно співпрацює з ворогом. Зам’ятий шкандаль з поставками деталей авіадвигунів Мотор-Січ для транспортної авіації Московії, вчорашнє повідомлення Служби безпеки про спробу поставки з Запоріжжя умформерів для бойового підводного човна Московії. І це ж лише те, що випливає на поверхню. А скільки ще того колаборантства ховається в тіні!
Власне, а чого чекати, коли верхівка влади має не лише ділові інтереси в Московії, але й свої приватні бізнеси на ворожій території, з яких сплачує мільйонні податки до бюджету агресора, підтримуючи таким чином його воєнну машину?
А ви кажете: “Не розхитуйте човна”. Наша привладна шашіль так поточила днище того човна, що вектор його руху сьогодні, схоже, більше “вниз”, аніж “уперед”. Не зупинивши течі, не відремонтувавши днище, не маємо шансів утримати його на плаву. Варто лиш пам’ятати, що жоден ремонт в цьому випадку не має сенсу, якщо не звести перше саму шашіль.
І ще одне: скотивши за двадцять шість років Незалежності долю нашого Краю на край цієї прірви, часу на подальше хитання-гойдання не маємо.

Advertisements

поетичні та прозові твори автора,

%d блогерам подобається це: