Пам’ятаймо

© Валентин Бут

Закручені у шал цього життя,
Не часто ми вертаємо до хати,
Де так терпляче нас чекає мати,
Жде навіть на краю у небуття.

Нас, справді, дуже важко зворушить,
Але в її чекання полинове
Приходьмо і несімо тепле слово,
Підтримуймо тепло її душі.

І байдуже – ти пан, чи козопас –
Вона нас буде все одно любити,
Бо і старі, а ми для неї діти
І тут не змінює нічого навіть час.

Не змінює аж доки й роз’єднає.
Не забуваймо ж наших матерів
Чи молоді вони, а більш того, старі –
Цей милий світ так швидко проминає…

Advertisements

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s