На вірш Едуарда Портянського “Сестры”

Валентин Бут© На вірш Едуарда Портянського “Сестры”

Якось, ще в 2014 році, більш-менш випадково надибав в Мережі рефлексію поета Едуарда Портянського на відомий вірш Анастасії Дмитрук  “Никогда мы не будем братьями”,  де він, не претендуючи вже на братерство, наполягав, натомість, на сестринстві. Але ж і сестринство в нього виходило все з тим же підбоєм, адже раз-по-раз зривався на завуальовані, а то й  відверті образи.  Ось один лише катрен з того його вірша:

“Никогда Мы не будем братьями,                                                                                                      Ведь Мы сёстры по роду и племени!                                                                                             Мы Славянского Духа женщины,                                                                                                    А не геи в седьмом поколении”.

Едуард Портянський “Сестры”

Кажуть, не до тебе п’ється, то й шиї не витягай.  Але портянський вірш таки зачепив. І сам незчувся, як  лягли тоді ось такі рядки:

 

Кажеш, сестри ми? Та ще й рідні?
Кажеш, жити нам треба по совісті?
Але тут же, забувши те повністю,
Гомосєками звеш принагідно?

Едуарде, ти визначся спершу
Хто ти сам – то, наразі, життя.
Трансвеститські твої сприйняття –
То проблема, повір, щонайменша.

Кажеш сестри? Хіба ж то сестра,
Як мене поливаєш ти брудом:
Що не слово – брехня і облуда.
То твоє розуміння добра?

Чи то я нині вдерся в рязані,
На орловщинах нищу міста,
А чи, славлячи всує Христа,
ТИ чортяці складаєш осанну?

То не я – ти прийшов в мою хату
Гвалтувати, тягти, убивати,
Всіх незгідних “мочить и в сортир”.
Оце те, що ти звеш “русский мир”?

Руссю зватися маєш хіть?
Русь це я, це на цих теренах,
Проростаючи в наших генах,
Русь нескорена досі стоїть.

Вам “чужды европейские ценности”?
Що ж, то ваші проблеми, сусіде.
Виноград ще зелений, як видно
В патернально-свідомій блаженості.

Ні не сестри ми – жодна сестра
Не встромляє ножа сестрі в спину,
Не мордує її до загину –
То повадки лихого щура.

Або, от – хто, скажи, прихистив
Вурдалак, що пили мою крівцю,
Посіпак їх, злодюг і убивців?
Це сестра моя? Боже, прости…

Тож, одумайтесь, доки не пізно,
Розкиселені власними бідами,
Нам роковано бути сусідами,
Краще добрими, хай і різними.

2014

Advertisements

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s