Архів теґу: війна

Мимовільна Реакція На Вірш “Очерет”

© Валентин Бут

Ну що за нація така –
Їй кров пускає кат, линчує
Вони ж – хто танчить гопака,
А хто про очерет віршує…
Одні, отримавши наказ
У супостата не стріляти,
Вмирати, коли прийде час,
Стояти, не провокувати,
Стоять, хоча їх косить смерть,
Стоять в надії – влада знає
Що чинить. Ані “град”, ні “смерч”
Втекти їх не переконає.
А інші, в той же самий час,
Вирішують як здати в Мінську
Луганщину і той Донбас,
Що так не любить українську.
Он, Крим же ловко так здали –
Нащо він нашим дилетантам?
Та, зваб позбутись не змогли
І вже гендлюють з окупантом.
Везуть колони хур у Крим
Сметану, сир, свинячі плічка
Годують київські хохли
Моїх зелених чоловічків…
Ох, дуже скоро добере
Оте нездарне врядування,
Бо мій зелений очерет
Вже проростає крізь вагання.

20.03.2015 20:14:31

 

Advertisements

Час

© Валентин Бут

Промерзлий час завмер посеред поля
І я,зависнувши над краєм небуття,
Дивлюсь як смерч вогню, металу, болю
За мить змете моє роковане життя.

Невже то все? А як же та зозуля,
Що обіцяла довгії літа?
Я ж вірив їй – мене не брала куля,
І як же ті дівочії вуста,

Які так і не встиг поцілувати,
Тоді, як ми прощалися в саду?
Ні, ні – чекай! А як нещасна мати
Переживе оцю її біду?

За що їй це? За віщо нам ця кара –
Нахабство проімперської юрби?
Ненавидить за що нас та почвара –
За те лиш, що не хочемо в раби?

За те, що Русь – це ми, а не Росія?
За те, що незлобиві ми, не злі?
За те, що підло вкрадена Надія
Не підкоряється вам, ниці москалі?

Чому, чому, лихі захланні зайди,
Ви прагнете сусідської землі?
Чом начиняєте її металом “градів”
Це так заведено у “братньому” Кремлі?

Забулись-те, що згине той, хто прийде
В наш край з мечем від нашого меча?
І заховатись в цілім світі ніде
Тому, на кому Каїна печать?

Моя Вкраїна є, була і буде…
Вогненний стовп шугнув, ударив, згас.
Промерзлий час свої підставив груди –
Тримайся, синку, їм не взяти нас!

 

18 лютого 2015

Дарителям Русскава Міра

© Валентин Бут

 

Привид минулого шкірить зуби,
Вкритий порохом зниклих імперій,
Сьогодні він пхнеться до мене в двері –
Вже й розкапустив слиняві губи.
Трупи, руїна,згарища, попіл,
Ось що несеш ти насправді світу
Але цей світ скуштував досита
Русскава міра смердючих утопій.
Вже скуштували твоєї сваволі –
Чуєш, ГУЛАГИ твої не для нас!
Тож, зупинися, допоки є час,
Рабе, що знехтував покликом волі!

24.02.2015 22:53:34

 

Роздуми На Краю Прірви

© Валентин Бут

Кривава бійня , вчинена в Парижі
І знову світ стоїть на роздоріжжі
Добра і зла, ненависті й любові –
Вже й грім гримить і крячуть круки хижі.

За шарж вчинивши кровопролиття,
Лише тому, що ваші почуття
Отой малюнок болісно образив,
Ви суперечите подателю життя.

Не вчив Пророк, що нагнітання страху
Угодним є великому Аллаху.
Не можна щось із остраху любити,
Як не примусити співати в клітці птаху.

Але спитати тут хотів би разом з тим я –
А чи вважаємо ми справді припустимим
На кпини брати – хай не нашу віру ?
Поняття етики, добра вже є пустими?

10.01.2015 12:13:31

Мюнхенські Асоціації

© Валентин Бут

Весна нарешті. Як чекав її!
Уранці в небі гуси гелготіли,
Немов комусь повідати хотіли
Про березневі радощі свої.

Їх радість зрозуміла хоч кому,
Але сьогодні інші йдуть процеси,
Адже свої “законні інтереси”
Новий адольф застоює в Криму.

Мов гицель, що заклав за комірець,
Удерся в хату до свого сусіда,
А вулиця немов того й не віда
Стурбованість висловлюють… Капець!

Щось Мюнхеном запахло у ці дні
Той дух адольфу паморочить мізки,
Зухвалість за безкарністю – так близько!
Безчестям не уникнути війни…

08.03.2014 17:26:19

Честь

“Не пощастило нашому
народу.
Дав Бог сусідів, ласих до
нашесть.
Забрали все – і землю, і
свободу.
Тепер забрати хочуть вже
і честь.”

(Ліна Костенко)

 

© Валентин Бут:
Ні, не забрали. Наше й досі з нами
Так само, як свобода, гідність, честь.
Немало ми пережили нашесть,
А й досі можемо пишатися синами.
Отими, хто в блокованім Криму,
Стоять в очікуванні штурму гарнізонів,
Честь не бруднять, не спорюють погонів.
Шанс дипломатам, уряду – кому?
А в Києві готуються до свята –
Святе читать Шевченкові вірші…
Чи сам Шевченко так би согрішив –
Курити фіміам, як палять хату?

04.03.2014 22:11:18

Синдром

Oleg Rustemov:
“Министерство Образования пытается запретить изучение творчества крымскотатарского писателя Джынгыза Дагъджы.

Ссылаясь на запрос очередного человеконенавистника из “Русского блока”, некоего О. Родивилова, Министерство Образования Крыма 17.01.1014 г. направило в Крымский Инженерно-Педагогический Университет письмо с требованием предоставить письменный отчет о том, изучается ли на факультете крымскотатарского языка и литературы творчество писателя-коллабрациониста и предателя Родины (по определению Родивилова) Джынгыза Дагджы. В числе требований было также указание на предоставление учебных планов факультета для контроля по данному вопросу.” (Допис на ФБ)

До окупації залишається 792 години

© Валентин Бут

Двадцять перше сторіччя, чотирнадцятий рік
Я вже думав, сексоти потліли.
Але ж – ні! “Враг народа!” знов чуємо крик
І “по просьбє трудящіх” (ментальних калік)
Пише запит якийсь радівілов.
Міністерство той запит одразу “во фрунт”
“Чьё там творчество учат татары?
Не Дагъджы ль ? Кто позволил вкушать этот фрукт?”
– Чи почулось, чи й скрипнули нари?
Що це – влада моя ностальгує
За званнями вершителів долі?
Чи відверто аж так нудьгує
За роками, коли крамолі,
Безвідносно її особи,
Легко кулю пускали в лоба?
Русскій мір вчить весь світ затято
Що є правда, де корні облуди,
Та не люблять чогось темні люди
Той синдром “перезрілого брата”,
Що сує свого носа усюди…

18.01.2014 22:49:38