Архів теґу: Життя

Літо’57

Garden Lovers Painting by Vickie Wade

© Валентин Бут

Вечір, шепоти листу,
Вальс-бостон з радіол
І п’янить ціле місто
Аромат матіол.

Ще без бітумних натіків
Цегляний тротуар,
А на танцях лиш натяком
Стильний репертуар.

Десь світанками волі
Фестивальні рої,
Але пасинкам долі
Не пізнати її.

Він – як місяць досвітній,
Вона – ніжність сама.
Йдуть і в цілому світі
Пари краще нема.

Буде й важко потому,
Та минув час журби,
Он вже й в парку міському
П’єдестал без Коби.

Неясні сподівання
Їм дарує ця ніч
Незабутнім вінчанням
Між каштанових свіч.

Небо, наче в Італії,
Оксамитом в зірках,
Крепдешинова талія
У засмаглих руках.

Ніч їх благословляє
На прийдешні роки
І ніхто ще не знає,
Що мої це батьки.

1997

Advertisements

Павутинка Бабиного Літа

© Валентин Бут

Павутинка бабиного літа,
Рос холодних вранішній засів –
Чи діждемо знову тих часів,
Щоб забувши все, тому радіти?
Як же швидко вистигає жар,
Що так щедро дарувало літо,
Надихаючи кохати, просто жити
І все ближчою стає хистка межа
За якою в мареві туманів
Проглядають они вже світи,
У які усім нам врешті йти.
Але ті світи – пусті омани.
Жоден не вернувся з-за межі,
Щоби свідчить нам про їх принади.
Воно й наш – як не олжа, то зрада
Чи гібридна казнокрадів влада,
Що влаштовує для бовдурів паради,
Добробати виславши під “гради”,
Але вже, що маєм, бережім .

 

MELANCHOLIA

© Валентин Бут

Життя іде залізною ступою

Ми ж біжимо попереду щосили.

Воно нас ловить – вже й чуби скосило

І за батьками вже лише одні могили…

Куди ж, козаче, квапимось з тобою?

Наздожене, то заживем спокою…

Життя

Життя © Валентин Бут

пам’яті батька

Заплутане, загублене, осуджене –
Життя моє, навіщо світом нуджу я?
Іще в душі весна буя нескорена,
Але вже крячуть, крячуть чорні ворони…

Була любов, хто скаже, що минулася?
Стелився шлях під ноги, та не килимом.
Повиростали діти і незчувся я,
Як діти в світ пішли і дім покинули..

 

Присп.
Гей, ви, мої журавлі,
Білі лелеченьки долі,
Ще зачекайте в імлі,
Перш, ніж полинем на волю.
Ще живе серце болить,
Плаче душа і страждає –
Аж не на день, не на мить
Тих, що люблю залишаю…

Пройтися б ще стежками та росистими,
Скупатися б у літеплі на Пристані,
Роздарувати б діткам непрострочені
Літа, що їх зозуля напророчила.

Присп:
Гей, ви, мої журавлі,
Білі лелеченьки долі,
Ще зачекайте в імлі,
Перш, ніж полинем на волю.
Ще живе серце болить,
Плаче душа і страждає,
Аж не на день, не на мить
Любий мій край залишаю.

Прийде весна, з беріз стече краплинами,
За ясним літом осінь промайне.
Калина спалахне в снігу рубінами,
Лиш в світі тім не буде вже мене…

Присп:
Гей, ви, мої журавлі…
Білі лелеченьки долі
Ще зачекайте в імлі
Перш, ніж полинем на волю,
Ще живе серце болить,
Плаче душа і страждає,
Аж не на день, не на мить
Тих, що люблю залишаю…

1995.