Павутинка бабиного літа,
Рос холодних вранішній засів –
Чи діждемо знову тих часів,
Щоб забувши все, тому радіти?
Як же швидко вистигає жар,
Що так щедро дарувало літо,
Надихаючи кохати, просто жити
І все ближчою стає хистка межа
За якою в мареві туманів
Проглядають они вже світи,
У які усім нам врешті йти.
Але ті світи – пусті омани.
Жоден не вернувся з-за межі,
Щоби свідчить нам про їх принади.
Воно й наш – як не олжа, то зрада
Чи гібридна казнокрадів влада,
Що влаштовує для бовдурів паради,
Добробати виславши під “гради”,
Але вже, що маєм, бережім .
Не просто бути жінкою – Не будемо лукавить – Ширять по-над хмаринками, Коли готуєш каву, Душевні болі з успіхом На шпильках лікувати, Відповідати усміхом Де б варто в носа дати, Не забувать при тому, Що ти всесильна фея, Ігнорувати втому, Народжувать ідеї, Не скніти, а горіти – Життя ж, це так цікаво! Жінки – прекрасні квіти, Квітуй же, Ксениславо!