© Валентин Бут
На мольберті примхливої долі
Кольорів незбагненних доволі
Та з усіх тих розкішних барв
Лиш оцей, мов безцінний дар –
Колір щастя і колір кохання,
Колір чарів і колір бажання,
Колір пристрасті темних ночей –
Бо то колір її очей…
© Валентин Бут
Павутинка бабиного літа,
Рос холодних вранішній засів –
Чи діждемо знову тих часів,
Щоб забувши все, тому радіти?
Як же швидко вистигає жар,
Що так щедро дарувало літо,
Надихаючи кохати, просто жити
І все ближчою стає хистка межа
За якою в мареві туманів
Проглядають они вже світи,
У які усім нам врешті йти.
Але ті світи – пусті омани.
Жоден не вернувся з-за межі,
Щоби свідчить нам про їх принади.
Воно й наш – як не олжа, то зрада
Чи гібридна казнокрадів влада,
Що влаштовує для бовдурів паради,
Добробати виславши під “гради”,
Але вже, що маєм, бережім .
Поетичні діалоги. Ксенислава Крапка
|
“Буває біль, який лікують кавою,
Чи ванною із запашними травами…
Твоя жіночність наділяє правом
Часами не дотримуватись правил…”
Ксенислава Крапка
|
© Валентин Бут
Не просто бути жінкою –
Не будемо лукавить –
Ширять по-над хмаринками,
Коли готуєш каву,
Душевні болі з успіхом
На шпильках лікувати,
Відповідати усміхом
Де б варто в носа дати,
Не забувать при тому,
Що ти всесильна фея,
Ігнорувати втому,
Народжувать ідеї,
Не скніти, а горіти –
Життя ж, це так цікаво!
Жінки – прекрасні квіти,
Квітуй же, Ксениславо!
© Валентин Бут
Життя іде залізною ступою
Ми ж біжимо попереду щосили.
Воно нас ловить – вже й чуби скосило
І за батьками вже лише одні могили…
Куди ж, козаче, квапимось з тобою?
Наздожене, то заживем спокою…
