Архів теґу: присвята

ІВАНУ НИЗОВОМУ

© Валентин Бут
Агов, козаче! Рано ж ти пішов…
Ще так багато мав би слово сіять
Отим малим, що марно ждуть месію
Талант від Бога звівши нінащо.

Ще мав би ним батожити лукавих,
Що рід забувши свій, позбувшись честі
В наш тихий край накликали нашестя
А з ними кров, сиріт, гірку неславу…

Але і те, що ти пустив на чисті роси
Лікує душі, зцілює серця
А ще, благає сивого Творця
Вкраїнцям повернути врешті розум

А тут, на Білопільщині зозулі,
Так щедро роздаровують літа
І золоті колосяться жита
І солов’ї ще свищуть, а не кулі

2 червня 2017

Advertisements

Ельмірі Аблялімовій

© Валентин Бут

Було колись, напевно до пришесть,
Коли ходили ще поміж людей пророки
І совісті ще було чути кроки,
Найвище за усе цінилась честь:
“Поводься гідно, поважай старих,
Шануй батьків, будь захистом для жінки,
Не кинь в біді товариша, краплинку
Май співчуття й до ворога, бо гріх
Чинить інакше”. Де ви, ті часи?
Минулися і поросли травою
Стежки до співчуття. Тепер юрбою
Керує страх, продажність. Наче пси
Гарчать на тебе нещодавні друзі.
Вони ще переповнені ілюзій…
Чекай, Ельміро, зміняться часи,
Презирством “лютим друзям” воздаси!

1.08.2015

Поету Бившеву в Його Гетсиманськім Саду

© Валентин Бут

Можна складати вірші
Про спів дзюркотливих струмочків,
Дзвінкую виковувать риму
До “слава российского флага”
Кохання оспівувать згагу,
Чи те, що спливає незримо,
Зітхать про вишневі садочки,
А цей… Одним словом, Бывшев…
“Это ж дойти – ну, до края,
Чтоб совесть и стыд свой утратив,
Забыв чьим ты хлебом питался
И в чьи туалеты ходил,
Народ, что тебя породил
Предал и фашистам продался –
Продался кровавой той рати,
Что малых детей распинает!
Ну, это ж додуматься только –
Бандеровцам тем недобитым,
Тем нелюдям, тем правосекам
Той хунте слагать свои оды
Желать мракобесам свободы,
Шухевича звать человеком,
Обаме продаться настолько!
А ведь, за такое бы надо
Писаку – пред дедушку Ленина
На площадь под рученьки белые
Да вслед за хохляцкою байкою
Пройтися казацкой нагайкою –
А, вот за слова твои смелые
Да плата на части филейные –
Твои гонорар и награда!
И, коль ты наш враг –
пожалте-с в ГУЛАГ!”
Оце, щось подібне, брате,
Я вичитав в вашій пресі.
В Літературній газеті –
Мов сталінське déjà vu…
Казали ж – у лісі жити,
То треба по-вовчи вити,
А не співать солов’ю.
Подібне читав лиш в клозеті,
А тут уже й судді в процесі,
Вже й клітка чекає, грати…
І підло злили стихи ru
Чого не буває в миру…
Але, я прошу тебе встоять!
Колись, в Гетсиманськім саду,
Один теж казав, що не зрадить.
Отак і москальська громада
Плете свою власну біду.
Раби ж бо не знають, що коять…
Тож, дуже прошу – не сумуй!
Розвіються хмари над світом,
Прозріють одурені діти.
Що може поет тут… Римуй!

10.07.2015 01:43:06

Милій Пані Ліні До Ювілею

© Валентин Бут

Так, світ безжально ловить нас в тенета
Кохання, влади, золота, розваг
І часто там, де маряться нам злети, –
Вже привидом на пласі голова…

Та бачу я, що світ оцей ласкавий
Як не ловив, а не спіймав тебе!
Іти вперед, іти і не лукавить,
А ще, тримати прямо свій хребет,

А ще, розкрилено тримати плечі,
Всміхатися, хоч сльози ллє душа,
Коли нема розрад, шляхів до втечі –
То так непросто…І не полишать

Отим мармизам на поталу Слово,
А викувати з нього гостру сталь
І нею боронити нашу мову,
Прикуту до байдужості хреста…

Ти все здолала те, поетко мила,
Та, будувати ще зарано мавзолеї –
Наснаги і добра, здоров’я, сили!
З запізненням, та все ж – до ювілею…
5 квітня 2013 р.

Пам’ятаймо

© Валентин Бут

Закручені у шал цього життя,
Не часто ми вертаємо до хати,
Де жде, де й досі жде нас мати,
Жде навіть на краю у небуття.

Нас, справді, дуже важко зворушить,
Але в її чекання полинове
Приходьмо і несімо тепле слово,
Підтримуймо тепло її душі.

І байдуже – ти пан, чи козопас –
Вона нас буде все одно любити,
Бо і старі, а ми для неї діти
І тут не змінює нічого навіть час.

Не змінює аж доки й роз’єднає.
Не забуваймо ж наших матерів,
Чи молоді вони, а більш того – старі
Цей милий світ так швидко проминає…

Мілені

© Валентин Бут

О, яка ти доросла вже
І струнка, наче справжня грація!
Одинадцять тобі? Та, невже?
Виглядаєш на всі дванадцять!

Очі сяють, неначе зорі
Переповнені дивом вражень –
Як я жду, що ти знов розкажеш
Щось з невигаданих історій…

Щось про ельфів, про дивосвіт,
Де на стінах старі гобелени…
За ті казки віддам весь світ –
З Днем народження, мила Мілено!

04.04.2013

Оху

© Валентин Бут

 

Не в нашій волі зупинити плин ріки,
що зветься Часом.
Спливають дні у місяці, течуть роки,
А ми, тим часом,
Поринувши у свій “реальний”світ,
В щоденні справи,
Пливемо ген за течією літ…
Якісь забави
Знаходимо собі, якісь жалі,
Картаєм долю,
Буває спалюємо наші кораблі
Не ціним волю,
Впритул не помічаємо своє
Палке кохання,
І, – ой, як часто, мрії продаєм
За виживання…
Та те, що я співав тут, – все
Те не про нього,
Бо він насправді є творцем,
Митцем від бога
То ж хай гра долі буде, ОХ,
Частіш ласкава
І на весь світ нехай звучить твоя октава!