Архів теґу: Ірина Дар’їна

Ірина Дар’їна: Вірші наша Хвороба

© Ирина Дарьина

Мы Болеем Стихами

https://www.stihi.ru/2017/03/05/11829

* * *
Мы болеем стихами. Неизлечимо.
И живем в неизбежности и суете.
Вереницами дней, пролетающих мимо,
Тротуары мостим к одинокой мечте.
Мы болеем стихами… Никто не поможет,
Хоть лекарства верны из забвенья и лжи.
Только глупую душу все точит и гложет
Откровение смысла вселенской глуши.
За решеткою глаз каменеющей сутью
Постепенно теряется чувство Пути.
Осознаньем наказаны и к перепутью
Все трудней и трудней, спотыкаясь, брести.
Мы жестоко повенчаны с правдою рифмы,
Мы захвачены в плен музыкальной строфой,
Пусть сплетаются мысли в неистовом ритме,
Только сердце спасительно скажет: «Отбой!»
В них – спасенье и мука, услада и кара,
Обреченье наградою – все сознавать.
И дорогами снов этой жизни не даром
Предстоит все еще неизменно шагать.

 

переспів © Валентина Бута:

Вірші наша хвороба, навік незцілима;
Ми живемо у вирі суєтних подій,
З череди сірих днів, що летять невловимо
Тротуари кладемо до сонячних мрій

Вірші наша хвороба: ніхто не врятує,
Хоч є ліки дієві з брехні й забуття,
Та наївную душу все точить, бунтує
Хіть пізнання вселенського сенсу буття.

Там, за гратами сліз, скам’янілою суттю
Поступово втрачається шлях до мети.
Усвідомленням скарані до перепуття
Нам все важче і важче спинаючись йти.

Ми жорстоко повінчані з правдою рими,
Нас в полон захопив строф музичних вінець
В’язь думок хай кипить у шаленому ритмі,
Тільки серце врятує, сказавши: “кінець.”

В них спасіння і мука, утіха і кара
І приречені щастям ту кару нести,
Ми дорогами снів в цім житейськім обшарі
Маєм зо дня у день крізь тумани брести.

Advertisements

Ірына Дар’їна, Адвядзі Мяне ад Бяды…

© Ірына Дар’їна

Адвядзі мяне ад бяды…

https://www.stihi.ru/2017/03/04/8246

Адвядзі мяне ад бяды,
Між кустоўя, да самай вады.
Адвядзі мяне ў зацішь сноў,
Дзе каханьнем квітнее любоў.
Адвядзі мяне, не кары,
Што ратуюсь табой да зары.
Адвядзі цераз цемру зораў,
Бо жывая ўжо прастора,
І забудзься на тыя шляхі…
     Бачышь, ластаўка ля страхі…
                              

Ірина Дар’їна, Відведи мене від біди…

у переспіві © Валентина Бута

 

Відведи мене від біди
Між кущів до самої води,
Відведи мене в затишок снів,
Де кохання, де квіти ясні.
Не картай о цій пізній порі,
Що рятунок ти мій до зорі,
Проведи через зоряний шлях,
Бо ожив уже простір в полях
І забудь про похмурі краї…
      Бачиш, ластівка в стрісі своїй.

Ірына Дарьина, Я працята наскрозь…

© Ірына Дарьина

Я працята наскрозь…

https://www.stihi.ru/2017/03/04/8213

Я працята наскрозь… Няўжо, га,
Будзе раніца не ружовай?
Будзе вечар не аксамітны?
Ці патрэбны такія міты?
Неяк нават неверагодна
Памыляліся мы заўгодна
І рабілі ня тыя крокі,
Вось і стаўся час адзінокі.
Перамеліцца лёс шалены,
Не да гонару тут праклёны.
Подых доўжыцца пачуцьця
Срэбнай стужкі таго жыцьця.
7.01.2002г.

Ірина Дар’їна, Я пронизана наскрізь…

у переспіві © Валентина Бута

 

Я пронизана наскрізь… Невже, бо
Вже світанки не будуть рожеві?
Вечір втратить свої оксамити?
Чи потрібні такі нам міти?
Дещо навіть тепер неймовірно,
Помилялись ми, долі покірні
І робили не зовсім ті кроки,
От і випав нам час одинокий.
Перемелеться злая недоля
Не давай же прокляттям ти волі.
Подих зродить нові почуття,
Срібну парость нового життя.