Архів теґу: Swinburn

Algernon Charles Swinburn, A Song in Time of Order. 1852

PUSH hard across the sand,
        For the salt wind gathers breath;
Shoulder and wrist and hand,
        Push hard as the push of death.

The wind is as iron that rings,
        The foam-heads loosen and flee;
It swells and welters and swings,
        The pulse of the tide of the sea.

And up on the yellow cliff
        The long corn flickers and shakes;
Push, for the wind holds stiff,
        And the gunwale dips and rakes.

Good hap to the fresh fierce weather,
        The quiver and beat of the sea!
While three men hold together,
        The kingdoms are less by three.

Out to the sea with her there,
        Out with her over the sand;
Let the kings keep the earth for their share!
        We have done with the sharers of land.

They have tied the world in a tether,
        They have bought over God with a fee;
While three men hold together,
        The kingdoms are less by three.

We have done with the kisses that sting,
        The thief’s mouth red from the feast,
The blood on the hands of the king
        And the lie at the lips of the priest.

Will they tie the winds in a tether,
        Put a bit in the jaws of the sea?
While three men hold together,
        The kingdoms are less by three.

Let our flag run out straight in the wind!
        The old red shall be floated again
When the ranks that are thin shall be thinned,
        When the names that were twenty are ten;

When the devil’s riddle is mastered
        And the galley-bench creaks with a Pope,
We shall see Buonaparte the bastard
        Kick heels with his throat in a rope.

While the shepherd sets wolves on his sheep
        And the emperor halters his kine,
While Shame is a watchman asleep
        And Faith is a keeper of swine,

Let the wind shake our flag like a feather,
        Like the plumes of the foam of the sea!
While three men hold together,
        The kingdoms are less by three.

All the world has its burdens to bear,
        From Cayenne to the Austrian whips;
Forth, with the rain in our hair
        And the salt sweet foam in our lips;

In the teeth of the hard glad weather,
        In the blown wet face of the sea;
While three men hold together,
        The kingdoms are less by three.

Алджернон Чарлз Свінберн,  Пісня Часів Порядку. 1852

у переспіві © Валентина Бута

 

Нум, вперед по зрадливих пісках,
Нехай вітер захоплює дух;
Сила вся у плечах, п’ястуках –
Уперед, смерть пантрує наш рух!

Ланцюгами хай вітер дзвенить,
Хай шеренги мчить пінявих грив,
Хай розгойдуючи шаленить
Наростаючий з моря приплив.

Вітер той на горбах золотих
Розкуйовдив тремтливі жита.
Уперед, доки він ще не стих,
Доки човен на хвилю зліта .

Хай що хоче погода та коїть,
Люто хвилі жбурляє – дарма.
Там де разом тримаються троє,
Там рабів стане менше трьома.

Тож скоріш, хлопці, човна до моря!
Нумо – геть! І забудьте жалі.
Хай царі держать землю в покорі,
Ми втекли від хазяїв землі!

В їх тенетах весь світ, в їх образах;
Їх подачками куплений Бог,
Та як троє тримаються разом,
То рабів стане менше на трьох.

Поцілунків, що жалять з нас досить,
Злодій недорахує зубів;
Кров на царських руках помсти просить
І брехня на вустах у попів.

Чи під силу їм вітер спинити?
Хабаря дати морю хто смів?
Тож, як трьом не захочеться гнити,
То на трьох стане менше рабів!

Хай наш прапор, в боях поруділий,
Червоніє на вітрі ізнов,
Раз із наших рядів поріділих
Знову точать червоную кров.

Як чортяці настане каюк,
Й папа каторгу потом скропить,
Отоді Бонапарте-байстрюк
В конопляній петлі захрипить.

Там, де пастир вовків зве в кошару,
Де король свій народ розпина –
Сором з Совістю сплять там напару,
А пан Честь там безчесний свинар.

Світ приречений пута носити
Він неволею наскрізь пропах,
Тож – вперед і хай дощ буде лити
Й сохнуть бризки морські на губах!

В зуби лютій ревучій негоді
Ми йдемо, наша стежка пряма:
Там, де троє у злагоді, в згоді –
Там рабів стане менше трьома!
(1997)

Advertisements